Новини українською

"Тьотя Суп": Наталя годувала дітей супом у бункері "Азовсталі" більше 2 місяців

Ця добра жінка з чарівною посмішкою на ім'я Наталя пройшла неабиякі випробування під час війни в Україні. Вона зуміла вижити у нелюдських умовах - у підвалі заводу "Азовсталь" як раз у той час, коли російські війська бомбили і рівняли з землею її рідне місто Маріуполь. Місяцями переховуючись у бомбосховищі без сонячного світла і надії на порятунок, вона знайшла у собі сили жити далі, ба більше - Наталя вирішила допомагати іншим навколо себе. Ця неймовірна 35-річна жінка почала варити супи на майже 50 чоловік кожного дня, за що її і прозвали "Тьотя Суп".

До війни Наталя разом з своїм чоловіком жила і працювала у Маріуполі на заводі "Азовсталь", за фахом була машиністом котлів високого тиску. Коли російські війська почали обстрілювати їх двір, подружжя вирішило втекти у більш надійне бомбосховище на території заводу. З собою вони не взяли майже нічого, але, слава Богу, інші люди у підвалі мали запаси круп, а також на заводі зберігались дрова та сухпайки (консерви, банки з тушонкою і гречкою або перловкою, а ще кава, чай, паштєт і галети).

У бункері було 8 діток віком від 2,5 до 17 років, і Наталя, поки ще не маючи власних дітей, вирішила піклуватися про них. Вона вигадувала малим різні конкурси та ігри, діти почали малювати на папері свої мрії: більшість із них була про улюблену їжу, якої так не вистачало. Ставши кухарем для усього бункеру, жінка щодня отримувала замовлення: "Діти мене оточували групою, брали в полон і казали, що вони хочуть піцу, печиво і тістечка. Де я могла дістати їм тістечка?! Це був просто жах..." Наталі було надто важко і боляче пояснювати маленьким дітям, чому усього цього в неї немає, тому вона просто почала фантазувати та імпровізувати з усіма наявними продуктами.

Související obsah

​"Діти вивішували на стіну малюнки улюбленої їжі, і це було стимулом, щоб прокидатися зранку і куховарити. Я сказала собі, що готуватиму, поки жива", - поділилась Наталя. Основною стравою дня був "бункерний суп": 30 літрів води, спеції, сіль і 2 консерви - насправді це була просто гаряча вода, що трохи пахла їжею. Дорослі отримували одну чашку такого супу на цілий день, також був чай. Дітей Наталя годувала ще сніданком: в 1 консерву вона додавала трохи соди з оцтом, муку і робила оладки з гречки, перловки чи рису.

У перші дні жінка ще готувала їжу на вогнищі на вулиці, але коли її польову кухню двічі розбомбили, довелося перейти у підземелля, на сходи. Чоловіки там змайстрували для Наталі імпровізований мангал, на якому вона змогла варити не лише суп, а й смажити млинці, деруни і навіть робити прості десерти із солодкого рису. І піцу вона теж все-таки приготувала діткам: на сухій сковорідці зробила лаваш, зверху виклала консерви, знайшла шматочок сиру і горошок. А ще якось Наталя зробила їм імпровізовані "тістечка" - це були млинці з варенням посередині.

Související obsah

​У бомбосховищі були запаси питної води, але дорослі залишили їх для дітей, а самі викручувались як могли. Подарунком жінкам на 8 березня став сніг, який можна було розтопити на багатті, щоб нарешті помитись. Було ще кілька дощів: цю воду люди збирали у каструлі, щоб потім робити суп або чай. Також доводилось брати технічну воду із бочок або зливати її із системи опалення. Від постійних незручностей, підвальної темряви вдень і вночі, невщухаючих бомбардувань і страху смерті у багатьох людей просто здавали нерви: деякі впадали в депресію, а дехто навпаки агресував від безпомічності.

Наталя дуже змінилася після того, як провела в бункері "Азовсталі" довгих 2 місяці та 4 дні і евакуювалась лише 8 травня автобусом до Запоріжжя. Тепер вона більше не носить сукні, які так любила до війни, і не користується косметикою: "Я зрозуміла, що люди зі мною спілкуються не через зовнішність. Раніше я намагалась більше працювати, щоб більше заробляти і щось собі купити. А насправді нічого цього ж не потрібно! На війні переоцінюєш усі цінності і розумієш, що коли ти вийшов з того бункера живим - ти вже по-іншому ставишся до їжі, до води, до речей, до людей, до грошей. Тому що гроші - це папір. А люди - це найдорогоцінніше, що може бути у житті". Зараз вона також пише посібник із порадами, як підготуватись до війни, адже зрозуміла, що життя може залежати від дуже простих речей.

Související obsah

​Історія цієї дивовижної незламної жінки трохи нагадує сюжет фільму Роберто Беніньї "Життя прекрасне" (1997), в якому головний герой попав до німецького концтабору разом зі своїм маленьким сином, якому він вигадав гру, щоб хлопчику там здавалось, що всі випробування навколо - несправжні. Але фінал воєнної історії Наталі виявився набагато позитивнішим, ніж у тій видатній італійській кінострічці. Вона не загинула, не впала духом, а вибралась із того темного сирого підвалу якимось дивом наповненою добром, світлом і любов'ю до людей. Тепер Наталя у Львові, і її прекрасне життя тільки починається. Все буде Україна!

Особлива подяка автору відеоматеріалу про Наталю із Маріуполя - українській журналістці Вікторії Балицькій.
TN.cz
Voyo

Sledujte Televizní noviny ve full HD a bez reklam na Voyo.cz

Co byste neměli přehlédnout

Důležité Události

Píše se na Deník.cz